На що ви ладні піти заради найдорожчої людини у світі? У вас взагалі є така людина? Бо якщо так, то ви прекрасно знаєте, що межі можливого та неможливого стираються. Але що коли цим найдорожчим виявиться не зовсім людина чи взагалі не людина? Чи буде ваша відданість такою ж непохитною? Саме таке питання постало перед Джошуа — головним героєм фільму Ґарета Едвардса «Творець».

Уявіть собі світ, в якому роботи вийшли далеко за рамки пилотягів та промислової машинерії. У цьому світі роботи наділені інтелектом та стали невід’ємною частиною людського життя. Вони водять ваші машини, доглядають ваших дітей, охороняють та навіть оперують вас, адже їм доступна неймовірна точність рухів. Звучить дуже непогано, правда?

2055 рік. Після не одного десятиліття співіснування людей і роботів — зокрема, симулянтів, які на додачу до розуму мають ще й більш людську подобу — штучний інтелект скинув ядерну бомбу на Лос-Анджелес, в одну мить знищивши мільйони життів. Після такого кричущого нападу на людство США та західні країни забороняють будь-яке використання ШІ. Єдиним місцем, де люди та роботи продовжують ділити життя залишається Схід, і військова верхівка Америки за будь-яку ціну хоче знищити останній прихисток роботів.

2065 рік. У центрі цієї місії опиняється Джошуа (Джон Девід Вашингтон) — оперативник під прикриттям, якому поставлено завдання знайти Нірмату, таємничого архітектора штучного інтелекту, та знищити разом із його творінням. От тільки це не так просто, бо тутешні роботи всіма силами оберігають архітектора, поклоняючись йому, як богу.

Американські спецпризначенці нападають на острів, який нібито є базою архітектора. Операція йде не за планом, тож генштаб не хоче морочитися і просто наказує скинути з космічної станції «Номад» бомбу, щоб одним махом накрити архітектора, повстанців і роботів, які намагаються втекти. У ту ніч і сам Джошуа втратив сім’ю, яку мимоволі завів під час чого прикриття. І ця втрата досі неймовірно його мучить, оскільки бачить це у кошмарах кожної ночі останні п’ять років. Аж ось до нього знову звертаються військові США.

За даними розвідки, архітектор не лише пережив вибух, а ще й створив щось по-справжньому страшне — зброю, завдяки якій роботи зможуть знищити людство. І допомагала йому в цьому нібито покійна дружина Джошуа. Тож наш герой погоджується знайти для військових лабораторію, хоча сам розуміє, що це не головна його мета.

Місія знову не йде за планом: більшість команди помирає в боротьбі з місцевими роботами, а у величезній страшній кімнаті немає ніякої смертельної зброї, тільки дитина. Унікальна, бо андроїди-симулянти раніше бували тільки «дорослими».

Травма минулого не дає протагоністу виконати звірський наказ, тож Джошуа бере її з собою та відправляється на пошуки дружини, а дитина-симулянт, на ймення Алфі, має йому в цьому допомогти. Решту фільму складають мандри Джошуа й Алфі в світі, де небезпека чатує на кожному кроці. З одного боку, є американці, які хочуть убити дитину й покарати свого зрадника. З іншого — роботи, які в сліпому бажанні захистити Алфі без вагань ладні вбити Джошуа.

У своїх пошуках Джошуа розуміє, що все не так, як йому здавалося раніше. Унікальність Алфі куди більш разюча, ніж могло здатися, на перший погляд. Вона може керувати будь-якими пристроями, що знаходяться поруч. А оскільки дитина росте й розвивається, що раніше вважалося неможливим, то вона становить ще більшу небезпеку для світу, адже її сила ростиме разом із нею.

Що стосується роботів, то вони просто хочуть жити — їм не потрібна ця війна з людьми. На відміну від м’ясних мішків, які є головним агресором, засліпленим власними переконаннями й ідеями.

Джошуа й Алфі розвиваються по ходу фільму як поодинці, так і як одне ціле. Все доходить до того, що їх зв’язок стає настільки близьким, що вона стає для нього донькою, а він їй — батьком.

Натомість антагоністи, полковниця Гавелл й адмірал Ендрюс, відмінно протиставлені парі головних героїв, бо де Джошуа й Алфі вчаться розуміти й приймати чужу природу, військові досягли абсолютної ненависті до ШІ та роботів. І цей максимум зла та безжальності актори передають дуже точно.

Безжальність, до слова, напрочуд вдало перенесли на екран. Космічна станція, величезні бойові машини, що змітають все на своєму шляху і не важливо чи то люди, чи роботи. Ще вдало зобразили самих андроїдів. Крупні кадри з ними чи симулянтами виглядають дуже переконливо, а от загальні плани, що потребували графічного доопрацювання, постраждали. Кілька разів за фільм зловив себе на думці, що пейзажі вийшли набагато гірше за деталізацію роботів, яких у фільмі просто греблю гати.

Музичний супровід у фільмі не надто багатий. Не подумайте, він є, використаний там, де потрібно та додає емоційного фону. Просто його не так багато. А ще тут присутня проблема, яку мав у собі «Праведник 3» — команда звукорежисерів в кількох місцях, перестаралася та викрутила звук куди сильніше, ніж вартувало.

Якщо ж вам потрібен короткий опис, тоді слухайте. «Творець» — це фільм, в якому поєдналися ідеї Cyberpunk 2077, «Елізіуму» Ніла Бломкампа та будь-якої сімейної драми. Хочете побачити якісь цікаві вундервафлі — вони тут є, і відображені дуже якісно. Бажаєте розвитку персонажів, їхніх моральних дилем — такого теж вистачає. Та й у сюжеті поруч із драмою заховано кілька цікавих поворотів, що змусять вас спостерігати за подіями на екрані аж до самого кінця. І повірте, ви не одразу зрозумієте, що вже пройшло понад дві години! А що, як не це, є доказом якісної розваги?